Пн-Пт 9:00-19:00 +38 (067) 25 444 25

В Україні діє принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання особи, яка вчинила злочин. Тобто, особа притягується до кримінальної відповідальності, яка, реалізується за допомогою призначення покарання певного виду та розміру. 

Одночасно, відповідно до інших принципів кримінального права – гуманності та економії заходів кримінального провадження, – за наявності умов та підстав, передбачених у Кримінальному кодексі України, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, або від покарання та його відбування.

Досить часто буває, що за наявності багатьох підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності сторона обвинувачення та суд не зацікавлені у такому звільнені і не роз’яснюють особам, які притягуються до кримінальної відповідальності, що їх може бути звільнено, а справу закрито. 

В той же час адвокату, вступившему в справу і ознайомившись із її матеріалами, необхідно звернути увагу на наявність підстав для  закриття кримінального провадження.

Звільнити особу від відповідальності можна лише у випадку, якщо є підстава для такого звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.44 КК України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. 

Підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначені в розділі ІХ КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності означає факт, що особу не буде притягнуто до кримінальної відповідальності, хоча ця особа вчинила діяння, що містять ознаки складу злочину і ці діяння не вчинені під впливом обставин, що виключають злочинність діяння. Рішення про таке звільнення приймається виключно судом.

Прийняття судом рішення про звільнення від кримінальної відповідальності є актом відмови держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчинила злочин.

Це означає, що з цього моменту особа не відповідає за скоєне перед державою і не може нести тягаря кримінальної відповідальності. Таке діяння юридично забувається, воно не може враховуватись при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину тощо. Проте, це не свідчить про виправлення або виправдання особи за реабілітуючими обставинами.

Серед підстав для звільнення від кримінальної відповідальності є звільнення у зв’язку із дійовим каяттям (ст.45 КК України). Це означає, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим за ст.46 КК України означає, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, за ст.47 КК України, означає звільнення особи від відповідальності, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, та щиро покаялася, з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Статтею 48 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи у зв'язку із зміною обстановки. Тобто, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Одним із найпоширенішим способом звільнення особи від відповідальності є звільнення у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК України). 

Строки давності існують різні в залежності від ступеня тяжкості скоєного злочину, рахуються від двох до п’ятнадцяти років. Наприклад, п'ятнадцять років застосовується у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Проте, ч.2 цієї ж статті, вказано, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. 

У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Нещодавно, 04.06.2019р. по справі за обвинуваченням мого клієнта у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, Київським Апеляційним судом  скасовано вирок Дарницького районного суду м.Києва http://reyestr.court.gov.ua/Review/82398165

Судом ухвалено звільнити підзахисного від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України, а кримінальне провадження закрито.

Цією частиною передбачено, якщо особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

По цій справі особа добровільно звернулась до відповідного лікувального закладу та пройшла відповідний курс лікування.



19.07.2019г.                                                                                                                                                                                         адвокат Я.А.Новиков 

т.:067-25-444-25

Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

 

Бувають випадки, коли працівник бажає звільнитись з займаної ним посади, але керівник чи уповноважений орган не приймає заяву про звільнення за власним бажанням, не видає наказ про звільнення, затягує такий процес, або ніяк не реагує. В такому випадку працівнику потрібно направити заяву про звільнення поштою на юридичну адресу підприємства, де він працює. День отримання підприємством такого листа \заяви\ буде вважатись днем подання працівником заяви про звільнення.

За ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва за клопотанням слідчого одного з управлінь Національної поліції у м.Києві накладено арешт на квартири клієнта – юридичної особи у кримінальній справі за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. В травні 2017 року адвокатом адвокатського об’єднання BSB Partners Ярославом Новіковим було подано клопотання до Апеляційного суду м.Києва про скасування даної ухвали, яке було задоволено виходячи з наступного.

Задовольняючи клопотання слідчий суддя районного суду м.Києва дійшов до висновку, що існують достатні підстави для накладання арешту на майно. Оскільки воно є доказом скоєного кримінального правопорушення.

         Участником такого сценария оказался клиент адвокатского объединения БІ ЕС БІ Партнерс. В 2013 году банком предоставлено клиенту кредит и платежную карту. В конце 2014 года у клиента украли карту, после чего он обратился в полицию и банк с соответствующими уведомлениями, которые должного расследования не провели. В связи с возникновением задолженности банк подал иск к клиенту о погашении возникшей задолженности. В ходе судебного процесса на ходатайства адвоката Новикова Ярослава о предоставлении выписки по счетам и детальных ведомостей банкомата с которых снимались средства банк не отреагировал.

   Нещодавно поставлено крапку в спорі між клієнтом та боржником про повернення виплаченого авансу. Остаточно справа була розглянута Вищім господарським судом України.

   За позовом клієнта позовні вимоги задоволені судом першої інстанції. За господарським договором замовник перерахував аванс виконавцю але останній ухилявся від його виконання. Апеляційний господарський суд постановив нове рішення в якому відмовим позивачу у стягненні виплаченого авансу за договором будівельного підряду. Судом було помилково вказано, що взаємовідносини сторін підпадають під вимоги зустрічного виконання сторонами своїх зобов'язань передбачених  ст.538 ЦК України. У постанові суду невірно зазначено, що надання клієнтом боржнику технічної документації \технічних умов, генерального плану будівництва\ з певними розбіжностями та ненадання правовстановлюючого документу про користування земельної ділянки, є порушення саме виконання зустрічного зобов’язання позивачем.

  

 

   Досить часто в житті виникає питання як виселити з житлового приміщення особу,  яка певний час не проживає в ньому, ухиляється від сплати комунальних платежів або непристойно себе поводить щодо такого майна.

  Чинні норми діючого законодавства декларують про гідне поводження громадян у займаних житлових будинках і квартирах. Зокрема, ст.10 Житлового Кодексу Української РСР, передбачено зобов’язання громадян дбайливо ставитися до будинку, в якому вони  проживають,  використовувати  жиле  приміщення відповідно до його   призначення,   додержувати   правил   користування   жилими приміщеннями,  економно  витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію; не використовувати жилі будинки  і  жилі  приміщення на шкоду інтересам суспільства. А п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає обов’язок споживача сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.              

   

Отримано постанову Київського апеляційного адміністративного суду по справі за якою адвокатом Новіковим Ярославом відстояно позицію клієнта у спорі з податковим органом.

В листопаді 2016 року рішенням податкової анульовано реєстрацію клієнта – позивача платником  ПДВ на підставі п.п. «г» п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України у зв’язку з тим, що протягом останніх 12 послідовних податкових місяців позивач не подавав податкові декларації та подавав декларації з «нульовими» показниками. Не погоджуючись з таким, клієнт подав позов до суду але рішення було винесено не на його користь.

Не погоджуюсь с таким позивачем було подано апеляційну скаргу, результатом якої було постановлено рішення про задоволення скарги позивача виходячи з наступного.

Позивач в суді першої інстанції надав докази відправлення до відповідача податкової декларації з ПДВ \звичайної\ та податкової декларації з ПДВ \за спеціальним режимом\ але в різні дні \частинами\ в межах строку для подання місячної звітності. При цьому в деклараціях було відображено поставку товару з додаванням відповідних розшифровок. Натомість відповідач надав свої роздруковані \прийняті\ декларації з «нульовими» показниками мотивуючи тим, що в межах звітного періоду позивачем було надано, нібито, уточнену декларацію \в день, коли позивачем було відправлено другу частину місячної звітності\.

Питання в тому, що судом першої інстанції не повній мірі було з’ясовано дану обставину з урахуванням того, що, відповідно до порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, кожна декларація має свою позначку \код\ та ознаку \ наприклад, «звітна», «нова звітна»\. Більш того, не вказано чому враховано саме докази відповідача не враховано докази позивача при ухвалені судового рішення, як того вимагає ст.138 КАС України.

Тому, декларація позивача не була уточненою, як помилково було зазначено судом першої інстанції. А відтак, у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про анулювання реєстрації ПДВ на підставі вказаної норми закону.

Таким чином, в січні 2017 року Київським апеляційним адміністративним судом було скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду, а статус платника ПДВ позивача відновлено.

Посилання на судове рішення: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64367557

 15 лютого 2017 року                                                                               адвокат BSB Partners Новіков Ярослав

 

 

Як повернути майно вилучене при обшуку?

Досвід адвокатів BSB-Partners.

Відповідно до ч.1 ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Реальність цього питання полягає в тому, що під час проведення обшуку слідчими органами досить легко вилучається майно фізичних та юридичних осіб. Яке досить часто не має відношення до розслідуємої кримінальної справи. Таким майном може бути  комп’ютерна техніка, мобільні телефони, особисті блокноти, електронні накопичувачі та інше. Потім власникам важко повернути своє майно, навіть з урахуванням процесуальних помилок і порушень слідчими органіами. Але можливо. Потрібно довести слідству або суду необґрунтованість вилучення майна або наявність помилок слідства.

Адвокатами Новіковим Ярославом, Гелла Сергієм та партнерами вдалося повернути майно юридичної особи, вилученої під час проведення обшуку у рамках кримінального провадження, яким була комп’ютерна техніка. Після вилучення майно воно не було повернено власнику. Хоча, за ч.5 ст.171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, клопотання про арешт  такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Підставою для задоволення скарги адвоката стало наступне.

Слідчий, у відповідності до ст.173 КПК України, не звернувся до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки не надав інформації стосовно використання саме вилученої техніки під час незаконної діяльності товариства.

Вказане майно є тимчасово вилученим майном, оскільки його перелік було вказано в ухвалі слідчого судді, який надав дозвіл на проведення обшуку.

Згідно до ч.1 ст.169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, в т.ч., за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна. Однак, в порушені п.2 ч.1 ст.169 КПК України, тимчасово вилучене майно не було повернуто власнику.

Слідчим не повідомлено про те, чи визнана комп’ютерна техніка речовим доказом, чи проведена комп’ютерна технічна експертиза, та чи взагалі вона призначалась. Слідчим, також, не надано протокол огляду комп’ютерної техніки й інші документи, які б свідчили використання майна під час незаконної діяльності.

На неодноразові звернення власника до слідства про повернення майна слідчі не реагували. Відповідно до ст. 41. Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом правильно, на мій погляд, взято до уваги, що за ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, та застосування належної правової процедури.

Таким чином, вимоги адвоката в частині повернення вилученого під час обшуку майна, на яке не накладено арешт, у відповідності до вимог ч.5 ст.171 КПК України, та яке не визнано речовим доказом, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні по справі № 757/49170/16-к (посилання на реєстр судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63728196 ), як таке, що не має статусу у кримінальному провадженні.

А відтак, адвокатами об’єднання надано можливість юридичній особі відновити свою призупинену господарську діяльність.

22 січня 2017 року                                                                                                                  адвокат Новіков Ярослав